Блог Диканського історико-краєзнавчого музею : До рідної землі з любов'ю (40 років з дня смерті художника Горобця П.М.)

В історії українського мистецтва Павло Матвійович Горобець залишиться як видатний пейзажист-лірик і один із найнатхненніших співаків природи України.

14 жовтня в Диканській картинній галереї ім. М.К.Башкирцевої відбувся урок, присвячений вшануванню пам'яті художника-земляка.

Про життєвий і творчий шлях художника, картини якого експонуються в Дикансьій картинній галереї присутніх ознайомили співробітники музею Г.І.Золотайко, С.М.Купка, Н.А. Гордівська та директор Н.В.Крюченко.

Народився П.М.Гробець у 1905 році в Полтаві, в простій, але інтелігентній сім’ї. Любов'ю до рідного краю, захопленням музикою, театром, мистецтвом він зобов'язаний своєму батькові Матвію Григоровичу, який працював набірником у місцевій типографії і, на жаль, рано пішов із життя, коли сину виповнилися ледь 17 років.

Малювати Павло Матвійович почав дуже рано. Спочатку перемальовував журнали мод у матері-швачки, потім, ще хлопчиком був частим гостем сусіда-француза, який маючи художню освіту давав уроки малювання в сім'ях заможних полтавців.

Пощастило П.М.Горобцю із учителями. Перший Г.Г.Цисс - сам полтавчанин, успадкував кращі традиції мистецтва часів І.Ю.Рєпіна, у якого навчався у 1896-1900 рр. у Петербурзькій Академії мистецтв.

На протязі чотирирічного навчання у студії Г.Г.Цисса Павло Горобець отримав необхідні йому початкові професійні знання, а головне - визначив свій шлях у мистецтві. Пізніше між ними зав'язалася щира дружба, яка позитивно відзначилася на творчості молодого художника.

Другого свого справжнього вчителя П.Горобець зустрів під час навчання у Харківському художньому технікумі в 1928 році. Це був Микола Бурачек, у 1936 році йому одному з перших, присвоєне звання Заслуженого художника УРСР.

У М. Бурачека був свій підхід до навчання. Він навчив свого учня бачити в природі симфонію фарб, відчувати її чарівну красу і не копіювати його, як вчителя, а вчитися живописати.

Коли навчання у Харкові закінчилося вчитель і учень весь час продовжували листування і зустрічі. М.Г.Бурачек, відвідуючи Полтаву, завжди був бажаним гостем П.М.Горобця.

У 20-30-х роках Павло Матвійович захопився сценою, грав у народному театрі і навіть сам ставив і оформляв спектаклі. До війни він працював художником-оформлювачем у кінотеатрах "Колізей" і "Червона зірка", потім художником-кореспондентом в газеті "Більшовик Полтавщини" (тепер "Зоря Полтавщини"). Постійно в газеті з'являлися його рецензії на спектаклі і зарисовки акторів у ролях.

Після Великої Вітчизняної війни (пройшов її від першого до останнього дня, був поранений і контужений, нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня), в 1946 році став заступником директора з наукової роботи Полтавського художнього музею, із 1963 – 1973рр. був його директором.

Більше 70 виставок відбулося за життя майстра. Остання, персональна у Києві, у 1973 році за рік до смерті. Не кожний український художник міг похвалитися на той час виставкою в столиці. Вона пройшла з великим успіхом і мала численні схвальні відгуки.

Всього за своє життя художник написав більш тисячі пейзажів, а його графічна колекція налічує сотні рисунків і дружніх шаржів. Теми його творів - природа рідної Полтавщини в різні пори року, краєвиди Криму, дніпровські береги.

Творчість майстра стала органічним виявом його особистості. Він захоплювався красою природи, музикою, літературою, театром – і все це визначило його внутрішній світ.

Мистетво П.М.Горобця є прикладом високого професіоналізму, зразком справжньої культури, щедрості душі і серця.