"Свята Покрівонько, покрий дівчині голівоньку, хоч і ганчіркою, щоб не була дівкою"

Споконвіку український народ звеличував родину, шлюб і домашнє вогнище. Зрозуміло: молода сім’я, то майбутнє цілого роду. Недарма українці і сьогодні говорять: «Як склався у людини шлюб, так піде і все її життя».  В минулі часи до весілля готувались надзвичайно скрупульозно і відповідально. Напередодні свята Покрови Пресвятої Богородиці працівники диканського історико-краєзнавчого музею ім. Д.М.Гармаша провели цікавий захід для учнів 8-го класу Диканської ЗОШ І-ІІІ ступенів, який мав на меті ознайомити молодь із традиціями української минувшини. Мова йшла про весільну обрядовість, адже в багатьох селах Диканського району і по сьогодні існує звичай грати весілля саме після свята Покрови.

Під керівництвом провідного екскурсовода музею Кошель А.Ю. юні етнографи дізнались де і як знайомились та проводили своє дозвілля їх ровесники, які жили у далекому ХІХ столітті. Адже саме після свята Покрови розпочиналися вечорниці, на яких молодь обирала собі пару для майбутнього шлюбу. Учні разом з учителем і працівниками музею із задоволеннями взяли участь у розігруванні сцен сватання, які супроводжувались етнічними атрибутами: хлібом, рушниками тощо.  Були й такі, кому «пощастило» отримати гарбуза.

Напередодні весілля у ХІХ – першій половині ХХ століття наречена неодмінно готувала скриню із посагом (така, з усім відповідним начинням, є в експозиції музею). ЇЇ вміст символізував працьовитість молодої, українці здавна говорили: «Яка скриня, така й господиня», «Добре господині, коли повно в скрині». Одним із найважливіших компонентів приданого, що  його неодмінно використовували у весільному обряді українці, були рушники. У скрині їх мало бути не менше 100, під час весілля використовували близько 20. Про весільні рушники, їх призначення й орнамент учням 8-го класу розповіла бібліотекар Диканської центральної районної бібліотеки, а також уміла вишивальниця Воронянська Лариса Іванівна. Розповідь була насичена легендами, спогадами із минулого, а ще Лариса Іванівна представила публіці весільні рушники із власної родинної скарбниці, з якими одружувались 4 покоління представників її роду.

Після розіграної сцени заручин учні ознайомились із власне весільними та післявесільними  циклами весільних обрядів та побачили (за допомогою відеоряду) найдраматичніший із них – покривання голови молодої.

Як і колись, сьогодні під час весілля українці використовують рушники, проводять різноманітні старовинні обряди, на кшталт оглядин, викупу, обсипанням зерном і монетами тощо. Під час заходу, проведеного у музеї, учнівство не тільки долучилось до українських традицій, спробувало себе у незвичній ролі учасника дійства минулого, але й (маємо надію) із ностальгією та теплом у душі згадало свої витоки, своїх прабабусь та прадідусів, змогли перейняти атмосферу їхнього життя.