Наукова конференція до 160-річчя Марії Башкирцевої

  22 листопада, напередодні 160-ї річниці з дня народження всесвітньовідомої художниці Марії Башкирцевої, у Диканьці відбулася наукова конференція.
  Розпочалася вона з урочистої церемонії відкриття бюста Марії Башкирцевої біля картинної галереї її імені. Це поки що базова модель, виконана у гіпсі київським скульптором Михайлом Іщенком, а навесні після благоустрою території навколо картинної галереї буде встановлено оригінал бюсту художниці зі штучного мармуру.

  Також уже традицією стало щороку до дня народження відомої землячки  проводити районний конкурс дитячого малюнка "Юний художник", а цього року започатковано й літературний "Що в імені твоїм, Маріє?". Тож під час урочистостей відбулося підведення підсумків цих конкурсів. У віковій категорії 1-4 класи: І та ІІ місця – Шайдур Ольга та Карпенко Марія, Стасівська ЗОШ І-ІІІ ст. ім. М.К.Башкирцевої; ІІІ місце – Вихватнюк Марія, Диканська ЗОШ І-ІІІ ст. У віковій категорії 5-8 класи: І місце – Зелененька Оксана, Диканська ЗОШ І-ІІІ ст.; ІІ місце розділили  Пилипенко Дарія  та Одинець Альона; ІІІ місце у  Макарової Олександри (усі вихованки Диканського БДЮТ). У віковій категорії 9-11 класи: І місце – Рябоконь Єлизавета; ІІ місце – Дзюба Альона; ІІІ місце – Барабаш Анастасія, усі переможниці з Диканської ЗОШ І-ІІІ ст. Журі  також відзначило за оригінгальність виконання роботи Серги Софії, учениці Диканського НВК ім. М.В.Гоголя, вихованки БДЮТ.

  У літературному конкурсі перемогу здобула учитель Диканського НВК ім. М.В.Гоголя Ніна Дяуленко.

 Далі учасники конференції продовжили роботу в районному залі засідань, де прослухали виступи гостей з різних куточків України та Полтавщини, а також місцевих краєзнавців Ганни Золотайко, Анни Кошель та провідного бібліографа Диканської ЦБС Ольги Гірняк. До Диканьки прибули: дослідниця творчості і родичка Марії Башкирцевої з міста Суми Ольга Недогарко; мистецтвознавець, завідуюча відділом українського мистецтва Харківського художнього музею Ольга Денисенко, заступник директора з наукової роботи Полтавського художнього музею ім. М. Ярошенка Світлана Бочарова; делегації з Чутівщини та Шишаччини і т.д.

  На початку засідання учасників конференції привітали голова райдержадміністрації Володимир Шкарбань, голова районної ради Станіслав Муха, директор Департаменту культури і туризму Полтавської ОДА Валентина Вождаєнко та завідувач сектору культури і туризму Чутівської райдержадміністрації Владислав Усенко.

  З 2007 року існує фонд "Відродження пам'яті Марії Башкирцевої", мета якого - популяризувати творчий доробок художниці. Його засновником  є диканчанка Тетяна Швець, яка на конференцію надіслала звіт про діяльність фонду. Його озвучила перший заступник голови райдержадміністрації Зоя Присяжнюк, яка повідала і про увічнення пам'яті про Марію на батьківщині.

 В ході конференції директором історико-краєзнавчого музею ім. Д.М.Гармаша Надією Крюченко був презентований і розданий учасникам буклет про Марію Башкирцеву, розроблений працівниками музею та надрукований у видавництві "Дивосвіт" м. Полтава.

А на завершення - учасники відвідали с. Гавронці, де на місці садиби Башкирцевих встановлений пам'ятний знак, до якого були покладені квіти.

День художника

  День художника — професійне свято України, яке з 1998 року відзначається щорічно у другу неділю жовтня. Тож колективом Диканського історико-краєзнавчого музею ім. Д.М.Гармаша, в честь свята, для учнів Диканського навчально-виховного комплексу ім. М.В.Гоголя було проведено невеликий тематичний захід.
  Ведуча - науковий співробітник музею Наталія Дзюба познайомила дітей з біографією та роботами місцевого художника Вільяма Порініса.

 А молодий самодіяльний художник, учасник шоу "Україна має талант" Валерій Гришанін для присутніх показав швидкий майстер-клас зі створення двохсторонього портрету.

  Завершилося свято презентацією виставки робіт Полєвікової Олександи, активної учасниці   конкурсу «Юний художник», який щорічно проходить у  картинній галереї ім. М.К.Башкирцевої. Її роботи гідно оцінювали журі, бо вирізнялися оригінальними техніками, новаторством.

День захисника України

 14 жовтня, згідно з указом Президента України, відзначається День захисника України! Це державне свято, вважається досить новим, але зберігає в собі історію багатьох століть. Цей день обрали невипадково, бо споконвіків на свято Покрови наші пращури вшановували воїнів-захисників. Козаки вважали, що Покров Святої Богородиці захищає і охороняє їх. Завжди 14 жовтня на Січі обирали нового отамана і влаштовували свято козацької мужності та відваги.

Крім того, за офіційною версією саме на Покрову 14 жовтня 1942 року було створено Українську повстанську армію. У цей день воїни УПА святкували також і День Зброї.

      Саме цього дня, Україна вшановує тих,  хто ціною власного життя оберігає наше мирне сьогодення і наше щасливе майбутнє. Але День захисника України – свято не тільки військових. Це свято нескорених, свідомих громадян, які вболівають за долю нашої країни, день усіх небайдужих, які своєю професійною діяльністю, сумлінною працею, волонтерською роботою забезпечують Україні захист.

    Тому 12 жовтня, напередодні свята,  для учнів Великобудищанської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. в залі присвяченому «Революції Гідності» провідним екскурсоводом Диканського історико-краєзнавчого музею ім. Д.М.Гармаша Нелею Гордівською був проведений урок мужності. 

  Гості свята: заступник військового комісара, начальник відділення комплектування, майор, учасник ООС, який проходив службу в Донецькій обл. Віталій Вікторович Михно та голова громадської організації «АСУ АТО Диканщини» Танасійчук Євген Анатолійович закликали всіх любити і захищати свою Батьківщину та побажали присутнім мирного неба над головою.

    А голова  благодійного фонду "Допомога військовим"  Братський Олександр Володимирович познайомив школярів з роботою фонду. Завершилася зустріч розповіддю Біляєвої Тетяни Григорівни про свого сина Віталія, який нагороджений пам’ятною медаллю Міністерства оборони України «Авдіївка. Промзона. Стояли на смерть» і на даний час боронить східні рубежі нашої країни.

День українського козацтва

14 жовтня  українці відзначають одразу декілька свят. Одне з них – Покрови Пресвятої Богородиці. Інше -  День українського козацтва. 11 жовтня історико-краєзнавчий музей ім. Д.М.Гармаша також долучився до святкування і запросив на тематичний захід учнів 8-го класу Диканського навчально виховного комплексу ім. М.В.Гоголя.

 «Покрова накриває траву листям, землю снігом, воду – льодом, а дівчат – шлюбним вінцем» - такими словами почала свою розповідь провідний екскурсовод Анна Кошель. А от звідки ж бере початок це свято і чому козаки обрали Покрову своєю берегинею, учням повідав отець Євгеній – протоієрей Свято-Троїцької церкви. 

Не просто так школярі зібрались в стінах історико-краєзнавчого музею для відзначення Дня українського козацтва, адже Диканька – населений пункт, заснований саме козаками. Окрім того, цього року виповнюється 360 років з дня першої згадки про Диканьку у Літописі Самійла Величка. Ведуча заходу коротко розповіла головні віхи життя літописця, не оминула факт його проживання в Диканьці. І найголовніше, пояснила молоді, яким чином наш край долучився до історії козаччини. Потім учні переглянули відеоролик про найцікавіші звичаї козаків. 

Додав колориту юний бандурист Назар Суржа, який виконав композицію: «Я кобзарик маленький». 

А наостанок восьмикласники, за допомогою ще одного відеоролика, зрозуміли, що ж означає козацький вислів: «Кінь, шаблюка, вітер в полі і ніхто не здолає козацької волі».

Новий туристичний маршрут відкрито!

 Наша Диканька відома у всьому світі, адже про неї писали М.В.Гоголь, О.С.Пушкін, М.К.Башкирцева. А чи знають самі диканці про історію свого селища, про події, які відбувалися тут, людей, що творили історію? Тож аби виправити цю ситуацію працівники історико-краєзнавчого музею ім. Д.М.Гармаша розробили пішохідний екскурсійний маршрут пам'ятними місцями, що знаходяться в центрі селища. Першопроходцями стали відвідувачі територіального центру, працівники районного Будинку культури та управління соціального захисту населення.

 Розпочинається маршрут біля музею, з зони відпочинку, елементи якої пов'язані з першою згадкою про Диканьку,  там також розташована і пам'ятка техніки - Локомобіль. Такі парові машини працювали в економії Кочубеїв, до і після ІІ Світової війни їх масово використовували на полях і в господарства. Цей паровик був врятований місцевими краєзнавцями від здачі на металобрухт і з 1996 року, відреставрований, є окрасою нашого селища. 

  Далі шлях екскурсантів проліг до приміщення «Трудової слави», де на початку ХХ століття стояв великий дерев’яний сарай, в якому зберігали протипожежний інвентар. А навпроти нинішнього парку Гоголя, побіля згаданої «пожежної частини», в одноповерховій кам’яній будівлі розміщувалась волосна управа – виконавчий орган влади, запроваджений внаслідок відміни кріпосного права.

   На західній стороні від волосної управи з 1904 року височіла двоповерхова школа,одна із трьох шкіл села Диканьки, приміщення якої було зведене на кошти поміщиків Кочубеїв. Вона називалася «Четырехклассное училище Министерства просвещения», тепер це картинна галерея ім. М.К.Башкирцевої.

  В парку ім. М.В. Гоголя обов'язкова зупинка біля Дуба Свободи, який був посаджений в березні 1917 року, пам'ятника класику світової літератури - Миколі Гоголю та пам’ятника «Скорботна мати». Це братська могила розстріляних у 1941-1943 роках земляків, жителів Диканьки, Діброви, Василівки, Степанівки. Перепоховання було здійснене в 1957 році  з Дзюбиного Яру, який знаходиться за РБК. А в 1967 році на могилі, на постаменті встановлена вертикальна стела з чорного граніту.

 Потім всі попрямували до колишньої електростанції і млина на розі вулиць Пушкіна і Дружби, вклонилися пам'яті скульптора-аматора, заслуженого майстра народної творчості, Почесного громадянина селища Диканьки Леоніда Ільченка біля 5-поверхового будинку, в якому він жив. Відвідали Свято-Троїцьку церкву - пам’ятку культової архітектури кінця ХVІІІ століття. 

 Збудована вона в 1780 році в історичному центрі Диканьки на місці старої дерев'яної Хрестовоздвиженської церкви. Її будівничий - внук генерального судді Запорізького війська В.Л. Кочубея Павло Васильович Кочубей.

  А  біля стели над Дзюбиним Яром, де в роки Другої світової війни було розстріляно близько 300 диканців – хвилиною мовчання вшанували загиблих земляків.

Туристичний маршрут проліг мимо районного Будинку культури, пам'ятника Т.Г.Шевченку, приміщення старої школи, меморіального комплексу на площі Слави, пам'ятника І.І.Кухарю, пошти, де зберігся будинок учительської першої земської школи в Диканьці, який був збудований в 1892 році, і завершився біля пам'ятника знаменитій "Катюші".

32-і роковини аварії на Чорнобильській АЕС

Сірий саркофаг стоїть, немов би скеля,

Приспав він ту біду, що насувалась на людей.

Призив – це честь, це наш обов’язок святий!

Нема у нас другої долі, як згинути у вирії подій.

Ішли ми в тихий бій, ліси «руді» рубали… І на реактор залізали, мирно там ми помирали…

                                                   Іван Сулимка

   26 квітня 1986 року о 1-23-44 за київським часом сталася найбільша техногенна аварія в історії людства - з різницею у дві секунди відбулись два вибухи на четвертому реакторі Чорнобильської АЕС, в результаті яких сумарна радіація ізотопів, викинутих в повітря, склала 50 мільйонів кюрі, що в 30-40 разів більше, ніж при вибуху бомби в Хіросімі в 1945 році. Лише наступного дня, після того як у Швеції за рівнем радіації визначили, що в Україні мала місце аварія, уряд СРСР повідомив про Чорнобильську трагедію. Від вибуху і при гасінні пожежі, що тривала близько 10 днів, загинув 31 чоловік і більше 200 було госпіталізовано. За неофіційною статистикою в Україні померло не менше 15 тисяч людей, які були уражені в результаті аварії на Чорнобильській АЕС.

  Лише через три тижні при допомозі 4 тисяч тон піску, бору, свинця і глини вдалось ізолювати реактор, що продовжував випромінювати радіацію, і запобігти подальшому забрудненню грунту. З території в радіусі 30 кілометрів від місця аварії було евакуйовано більше 100 тисяч людей. Із-за традиційної в СРСР секретності від громадян приховувалась інформація про дійсні масштаби катастофи і в найбільш постраждалих областях України, Білорусії та Росії в перші дні після аварії не здійснювались жодні заходи по захисту населення від радіації.

  Щоб запобігти подальшим викидам радіоактивних матеріалів, до кінця 1986-го року четвертий реактор АЕС був накритий спеціальним "саркофагом", збудованим руками сотень тисяч добровольців і мобілізованих солдатів, і Чорнобильська АЕС була знову введена в експлуатацію. Однак великі пожежі і аварії в 1991 та в 1996 роках привели до зупинення спочатку другого, а потім і першого реактора. У 2000-у році був зупинений останній, 3-й реактор, і Чорнобильська АЕС повністю припинила свою роботу.

  Тож  напередодні 32-ї річниці аварії на ЧАЕС 25 квітня 2018 року в Диканському історико-краєзнавчому музеї ім. Д.М.Гармаша для учнів 9-А класу Диканського НВК ім. М.В.Гоголя було проведено урок мужності, присвячений трагедії на Чорнобильській АЕС. З хронологією подій присутніх ознайомила директор музею Надія Крюченко, а запрошені ліквідатори наслідків аварії Іван Сулимка, Анатолій Яремченко і Віктор Радченко поділилися спогадами про ті страшні події. А внук Віктора Радченка, Влад подякував дідусеві за мужність, самовідданість і вручив йому квіти.

  Провідний бібліотекар Диканської ЦБС Світлана Тютюнник розповіла учням  про книгу Марії Сущенко "Екскурс у Чорнобиль" та запросила усіх до бібліотеки, де можна ознайомитися з виставкою "Чорнобиль у фактах і документах".

  А от п'ятикласник Диканського НВК ім. М.В.Гоголя Олександр Вергал, цікавлячись темою впливу радіації на все живе, поділився знаннями про те, як можна захиститися від радіоактивного опромінення та закликав усіх краще дбати про зменшення забруднення навколишнього середовища.

 На завершення - ведуча Надія Крюченко розповіла про ікону "Чорнобильський Спас" та вручила  квіти гостям уроку мужності.

Вишні з Гавронців

                                                                                                "Як мені зараз хочеться 

гавронських вишень і яблук..."

Марія Башкирцева.

  Ці слова рідним сказала художниця 26 жовтня 1884 року, будучи вже дуже хворою і знесиленою. Але в кінці жовтня нелегко виконати подібну забаганку. Та незважаючи на все, наступного дня справжнє вишневе деревце з ягодами, яке виростили в теплиці, було доставлене хворій і вона була в захваті. 

    Тож готуючись до 160-го ювілею  від дня народження відомої землячки, працівники Диканського історико-краєзнавчого музею ім. Д.М.Гармаша біля картинної галереї її імені, 19 квітня, посадили символічні "гавронські" вишню та яблуню. В цій почесній справі їм допомогли найстарший художник нашого селища Володимир Криворучко і переможниця у  віковій категорії 1-4 класи районного конкурсу дитячого малюнка "Юний художник" Олександра Полєвікова.

Святкування 209-ї річниці від дня народження М.В.Гоголя

 

 1 квітня цього року виповнилося 209 років від дня народження геніального земляка, класика світової літератури Миколи Гоголя. Із цієї нагоди в Диканському історико-краєзнавчому музеї ім. Д.М.Гармаша для шанувальників творчості письменника був організований перегляд першої частини документального фільму режисера Сергія Гавриленка "М.В.Гоголь. Витоки" (рос. "Н.В.Гоголь. Истоки"), де розповідалося про дитинство майбутнього майстра слова.

  Після фільму, провідний екскурсовод музею Анна Кошель ознайомила присутніх з експонатами, що знаходяться в музеї і пов'язані з Миколою Васильовичем. Її розповідь стосувалася створення копії маски М.Гоголя, збіркам творів письменника видання різних років, а також екскурсовод повідала історію виникнення назви першої збірки його творів "Вечори на хуторі поблизу Диканьки", і як вона пов'язана з родиною Кочубеїв.  

Тематичнимий урок по народознавству

 Мистецтво вишивання в Україні здавна було поширене в народному побуті. Вишивку застосовували для прикрашання одягу (сорочки, фартухи, головні хустки) і житла (покривала, скатерті, рушники і т.д.). Кожна річ, прикрашена вишивкою, мала характерний, тільки їй властивий тип прикраси, специфіка якого виявлялась у формі, орнаменті, колориті, техніці виконання.  Тож працівниками Диканського історико-краєзнавчого музею ім. Д.М.Гармаша 22 березня  для учнів 8-А класу Диканського НВК ім. М.В.Гоголя був проведений тематичний урок. Його метою було ознайомити присутніх з особливостями полтавської вишивки та складовими українського одягу, які представлені в експозиції музею.

В залі "Давні знаряддя праці та побут українців".

  Вишивання – доволі трудомісткий процес, який потребує неабиякого терпіння, скрупульозності та посидючості. І, мабуть, найскладніше у цьому мистецтві –  вміння гаптувати «білим по білому», яке потребує особливої уважності і точності в прокладанні стібків. Саме про види техніки виконання полтавської вишивки, а також про рушникові шви розповіла провідний екскурсовод музею Н. Гордівська.

Мотив «ламане дерево», техніка вишивки – лиштва «берізка» поєднана з «солов’їними вічками».

Жіночі сорочки з експозиції музею.

  Рушник кін. ХІХ ст. з експозиції музею.

  Науковий співробітник Н.Дзюба разом з директором музею Н. Крюченко ознайомили учнів з елементами жіночого та чоловічого костюмів кін. ХІХ  - поч. ХХ ст., які потім були продемонстровані на присутніх "моделях".

 А на завершення - всі бажаючі могли сфотографуватися на пам'ять з "моделями".

Урок мужності "Час вибрав нас"

Війна – це завжди страждання, біда, крик душі. Це трагедія для народу, трагедія для матерів, трагедія для солдата, в якого страшні лихоліття забрали можливість жити під чистим, синім, головне мирним небом. Війна, як і смерть не дивиться в обличчя і не рахує літа своїй жертві. 15 лютого українське суспільство відзначало 29-ту річницю виведення обмеженого військового контингенту СРСР з Афганістану. Тож 16 лютого в Диканському історико-краєзнавчому музей імені Д.М.Гармаша для учнів 10-го класу Диканської НВК ім. М.В.Гоголя було проведено урок мужності «Час вибрав нас».

 Провідний екскурсовод музею Кошель А.Ю. коротко ознайомила учнів школи із державою Афганістан, її становищем в межах світової спільноти, традиціями афганських племен, суспільним і політичним устроєм Афганістану у 70-х роках ХХ століття. Були означені головні причини розгортання громадянської війни в Афганістані та вводу на терени держави обмеженого військового контингенту СРСР. На кінець 60-х років у державі сформувалось два політичних  табори, які радикально відрізняються за своїми поглядами: ісламіти (прихильники ісламського способу життя), а також прихильники світського типу держави на кшталт радянського. Варто сказати, що Афганістан здавна був у дружніх стосунках з Російською імперією, а потім і СРСР.

         В 1978 році до влади в Афганістані  приходить НДПА і розпочинає радикальні реформи по перетворенню Афганістану у державу світського типу. Забороняються на рівні закону традиції, які сповідувались століттями. Відбуваються масові репресії тих, хто не згоден із республіканською владою. Ісламіти, підтримані населенням, починають боротьбу проти режиму. Офіційна влада неодноразово звертається до СРСР за військовою допомогою, для придушення ісламістів. В грудні 1979 року на територію Афганістану направлений обмежений контингент радянських військ.

Присутність іноземних військ викликала стихійний опір громадського населення  Радянські війська перебували на теренах ісламської держави до 1989 року.

Школярі  заслухали  статисти стичні дані щодо афганської війни. Всього через  Афганістан пройшло 620 тис. радянських військовослужбовців, з них 150 тис. – українці, з них 70 осіб із Диканського району.

Збройні сили СРСР втратили:

-         13 836 чоловік загиблими; за іншими даними 15051;

-         53753 солдата поранено;

Українців :

-         2572 загиблих (17 % загальносоюзних втрат);

         За віком втрати:

-         до 20 р. – 8655 осіб (з них – 2 офіцери);

-         20-25 р. – 3557 (842 офіцери);

-         25-30 р. – 878 осіб (640 офіцерів);

-         30-40 р. – 170 осіб (99 офіцери).

За  військовим званням:

-         офіцери – 1979 осіб;

-         прапорщики – 691;

-         сержанти – 3166 осіб;

-         солдати – 78790 осіб.

-         робітники і службовці рад. армії – 188 осіб.

Звернули увагу учнівської молоді і на літературу щодо теми зустрічі: спогади учасників військових дій, а також  документально-біографічний доробок  «Час вибрав нас», у якому зібрана інформація про диканчан, які виконували інтернаціональний обов’язок у різних країнах протягом майже 50 років.

Як відомо – статистика німа наука, вона говорить цифрами. Проте за кожною одиницею, десятком чи сотнею стоять окремі люди зі своєю долею, ріднею і батьківщиною. З поміж тих військових, які загинули в Афганістані і повернулись додому «грузом 200», тобто у цинкових трунах,  3 – мешканці нашого району.  Учні мали можливість дізнатись більше про так звані чорні тюльпани із композиції О.Розембаума «Чорний тюльпан».

Кадровий військовий, старший лейтенант, який добровольцем відправився до Афганістану – Канівець Іван Дмитрович загинув у віці 26 років в 1987 році, від смертельного поранення, так і не прийшовши до тями. І залишив на цій Землі сиротою 1-річного сина. Посмертно нагороджений орденом «Червоної зірки». Двадцятирічним відійшов у вічність сержант Володимир Сторчун далекого 1988 року. Володі залишалось служити 2 дні до мобілізації. Того страшного осіннього дня солдат стояв на посту, пролетіла машина і автоматною чергою забрала молоде життя. Посмертно нагороджений орденом «Червоної зірки».  Юрі Кононенку було 19. Колона, в якій перебував рядовий Кононенко потрапила в засідку. Виводячи автомобіль з-під обстрілу, Юрій був смертельно поранений. Причина смерті  - асфіксія шляхом штучного здавлювання грудної клітки та живота. Посмертно нагороджений орденом «Червоної зірки». Ведуча зачитала присутнім останній лист Ю.Кононенка додому.

На зібрані були присутні безпосередні учасники  афганської війни:

1.     Онищенко О.А. – колишній інженер з авіаційного й розвідувального оснащення. Підполковник. А нині голова Диканської районної спілки ветеранів війни в Афганістані.

2.     Братський Олександр Володимирович – кадровий військовий, полковник, в роки війни виконував обов’язки начальника штабу батальйону забезпечення військ 40-ї армії, багато років служив військовим комісаром в Диканьці, голова благодійного фонду «Допомога військовим», наш працівник – художник.

3.     Червонюк Ігор Федорович – в роки афганської війни – командир стрілецького відділення, сержант. Нині голова спілки інвалідів війни в Афганістані «Світанок», майстер народного мистецтва України.

Учасники афганської війни поділились своїми спогадами, а також дали «настанови» сучасній молоді, як не втратити себе у скрутних життєвих ситуаціях і залишитись людиною за будь-яких обставин.

28 липня 1988 року були підписані Женевські угоди за якими Радянський Союз був зобов’язаний вивести свій військовий контингент із Афганістану в 9-місячний термін, починаючи з 15 травня. Остаточно війська були виведені 15 лютого 1989 року.

На завершення присутнім юнакам та дівчатам побажали жити в мирний час із синім небом над головою.