Круглий стіл до 70-річчя визволення України від німецько-фашистських загарбників

   

   В історії кожного народу є дати, трагізм і велич яких залишаються в пам'яті на віки і тисячоліття. Для нашого народу це ІІ світова війна (1939-1945 рр.) 

  Дорогою ціною заплатив український народ за участь у цій війні. 27 мільйонів загиблих - це 19 тисяч щоденно, 800 людей за годину, 13 загиблих кожної хвилини. На території України тяжкі бої точилися з 22 червня 1941 року до 28 жовтня 1944 року. 70 років відділяє нас від тих днів, коли Україна була звільнена від фашистських загарбників. Та скільки б не пройшло років і десятиріч, ми завжди будемо звертатися до тих історичних подій, що знаменують перемогу життя над смертю, розуму над безумством, гуманності над варварством.

   22 вересня, на день визволення Диканьки,  у картинній галереї ім. М.К.Башкирцевої відбувся круглий стіл, присвячений 70-річчю визволення України від німецько-фашистських загарбників.

   Ведучі заходу, провідний екскурсовод музею Неля Гордівська та науковий співробітник музею Наталія Дзюба повідали присутнім гірку статистику втрат українського народу у цій війні. Начальник відділу культури, туризму та архівної справи Євген Онищенко розповів про звільнення нашого краю від фашистських окупантів та увіковічення пам'яті загиблих у Великій Вітчизняній війні.

   Страшна арифметика війни не обминула  і наш диканський край: 7255 уродженців району пішли на фронт, близько 4200 із них полягло в боротьбі з ворогом. За мужність і героїзм шість воїнів удостоєні звання Героя Радянського Союзу: Гапон Григорій Євдокимович, Терещенко Михайло Кіндратович, Войтенко Степан Юхимович, Спичак Іван Іванович, Гордієнко Петро Павлович, Даценко Іван Іванович, Пелих Іван Якович (повний кавалер ордена Слави).

   Учні гімназії ім. М.В.Гоголя підготували історичну довідку про форсування Дніпра і остаточне визволення України.

   На круглий стіл були запрошені ветеран Великої Вітчизняної війни, голова ради ветеранів війни та праці району Анатолій Семенович Івашко та дитина війни Олексій Сергійович Каплонський. Вони, як очевидці, поділилися з присутніми спогадами про той страшний час.

  Заступник голови райдержадміністрації Тетяна Біляєва і селищний голова Валерій Товстій наголосили на тому, що нове покоління, шануючи святі сторінки минувшини, буде гідною зміною нашим славетним предкам, зможе внести суттєві корективи в біографії несправедливо забутих особистостей, їх славних справ, в ім'я людяності та істини.

   А музичні вітання  присутнім дарували самодіяльні артисти Ландарівського сільського клубу-філіалу та вихованці дитячого ясла-садочку "Ромашка".

Вшанування пам'яті художника М.О.Донцова

   "Я мовчки і похмуро бродив містом, пригнічений своїм нещастям. Але, ось я на виставці картин художника Матвія Донцова, і здійснилось диво. Я забув на мить свої біди, опинившись у полоні прекрасної живої природи. Я в царстві дивовижних ароматних квітів, їх невимовної чудової краси", - такими відгуками була відзначена виставка художника, що відкрилась у Києві в 1962 році.

   Цьогоріч виповнилося 40 років, як видатний живописець пішов за межу Вічності. Тому, в літературно-мистецькій вітальні Марії Башкирцевої, був проведений вечір пам'яті художника.

   Ім'я Матвія Олексійовича Донцова широко відоме у мистецькому колі. Нашій картинній галереї пощастило мати чотири роботи талановитого художника - "Черемшина", "Бузок", "Жоржини", "Річка Псьол". Їх, свого часу, від автора передав музею один з учнів Донцова, наш земляк, кандидат мистецтвознавства Борис Піаніда.

   Про біографію Матвія Донцова присутнім розповіла науковий співробітник музею Наталія Дзюба. 

   Півтори тисячі картин створив художник за 97 років, які відміряла йому доля. А народився він 27 листопада 1877 року у м. Золотоноша на Полтавщині (нині Черкаська область). Батько помер через рік після його народження, власної домівки сім'я не мала, тож скиталися з матір'ю по квартирах, а щоб було дешевше винаймали їх за містом. Саме там почалося захоплення малого Матвійка природою. Серед широких нив і квітучих луків, під шелест лісових дерев-велетів і щебіт птахів формувався майбутній майстер пейзажу.

   Художню школу  М.Донцов закінчив, коли йому виповнилося 35 років. З 1922 до 1944 року Донцов жив і працював у Полтаві, згодом у Золотоноші, Ірпені. Протягом двох десятків років Матвій Олексійович викладав малювання у дитячих будинках і школах. Саме тоді він звернув увагу на здібного учня Бориса Піаніду, навчав його, як і інших своїх учнів, не лише основ художньої грамоти, а й передавав життєву мудрість. 

   Борис Піаніда написав про свого вчителя чимало статей, видав монографію про значення творчості художника, а після смерті Донцова в Ірпені, у будинку, де художник доживав віку, створив музей.

   Розповідь ведучої доповнювали цікавими фактами з біографії майстра директор Диканського історико-краєзнавчого музею ім. Д.Гармаша Надія Крюченко, старший науковий співробітник Галина Золотайко, учень Диканської гімназії ім. М.Гоголя Артем Постернак.

  Особлива любов жила у душі Матвія Донцова до музики, він любив писати картини, відтворюючи в пам'яті класичні мелодії. На творчість його надихали  й українські пісні, зберігся зошит, у який він занотовував тексти, що особливо запали в душу. На більш глибоке сприйняття творчості художника присутніх налаштували класичні твори у виконанні викладачів музичної школи Валерії Базаджиєвої та Анни Шкаровської.

   Вражає сила духу, жага до творчості майстра пензля. Адже, будучи тяжко хворим, за три дні до смерті він відпросився з лікарні малювати бузок. А Матвію Олексійовичу тоді йшов 98-й рік. Навіть у такому поважному віці він не вдавався до темних відтінків, його палітра була яскравою, сонячною, хоча долю густо мережав і чорний колір.